# 61. ЗНОВУ вигрібати ЧУЖИЙ БРУД

Починаючи з наступного дня я зайнялася прибиранням. Потрібно було все мити, розбирати речі, та й взагалі оглядатися і звикати до нового житла. Почала зі спальні, за день її здолала і розібрала багато барахла. Що було добре в цій квартирі, так це наявність шаф. У залі велика стінка з шифоньєром, в спальні шафа і шифоньєр. Можна було без проблем все речі розкласти і розвісити.

Кухня не порадувала, вся була в запустінні, всього одна шафа та якийсь старий залавок. Ну бабуся стара жила, що тут скажеш. Давня електрична плита, ледве працювала. Щоб щось готувати, потрібно було заздалегідь її включати і хвилин 30-40 чекати, коли нагріється, та й то слабенько. Ванна і туалет теж були в запустінні і багато років не бачили ремонту. Було противно все це відмивати, звичайно, але не так же залишати, жити в чужій бруду ще гірше.

# 61. знову вигрібати чужий бруд

Коли я запитала чоловіка, чому він вибрав цю квартиру, адже тут стільки проблем, одна плита чого варто, він відповів, що взагалі не вибирав. Підвернувся випадково цей варіант, здавалася на пряму господарями без участі ріелторів, яким довелося б додатково платити.Ось він і зняв, чи не гладячи практично. Ну да, не йому ж мучитися з тієї ж плитою. Але з приводу кольорів я змусила його зателефонувати з господарями, мені вони були не потрібні, ще й в такій кількості.Господарі сказали, що можна їх все викинути, їм теж не треба. Дивні люди, здаєте квартиру, так викинете самі весь свій мотлох, та й відмити все перед здачею не завадило б.

Так, ще один плюс нового житла - наявність телефону. Тепер можна було телефонувати з мамою прямо з дому. А чи не мотатися на переговорний пункт через все місто. Тим більше тепер ми жили ще далі. Доньці нова квартира явно припала до душі, місця було багато, вона носилася по кімнатах і коридорі, м’яч Ганя, возила коляску і машинки. Ну хоч комусь добре. Ні, в принципі стало терпимо, коли я все відмила. В кімнатах було більш-менш нормально, на кухні я тільки готувала, їли ми в кімнаті, ну ванна і туалет, теж якось звиклася, куди подітися.

Кілька днів ми з донькою досліджували району наявність дитячого майданчика, але безрезультатно, всі двори були в запустінні. Тільки в одному, не далеко від нашого будинку була пісочниця з піском і гойдалки, на які постійно була черга. Ось туди і стали ходити на прогулянку, там було з ким пограти хоча б, ну і на гойдалках по черзі каталися. Загалом якось освоювалися на новому місці. Але район не подобався взагалі, якась пром-зона, магазини теж всі були далеко, та ще й будинок на горі, з дитиною і сумками було весело тягатися.

Далі буде…

Вся історія тут посилання

Якщо цікаво, підписуйтесь на ресурс, стежте за подальшими публікаціями, ставте лайки!



ЩЕ ПОЧИТАТИ