Знак

Дощ обрушився на мене І без всяких, здавалося, причин, Серед легкого літнього дня В світі старих і нових личин.

Те, що є і що буде не так Як хотілося, але як судилося, Приймаю дощ цей за знак І живу, як дивилася б кіно.

Пригадую живий наш роман, Тінь забутих нехитрих балад. Що там правда, а що там обман, Ти не знати нічого був би радий.

Серед милою і яскравою натовпу, серед ночі глибокої, як сон, Чому ж раптом зустрілися ми, Чому так злилися в унісон

Наші почуття і довгі дні, Не схожі так на слова, Де завжди ми з тобою одні, Так що кругом йде голова ?!

Ми з тобою дуже дивні люди, Різні і по суті, але так. Ти наче б свій в велелюддя, Я ж іншим і не друг і не ворог.

Я завжди в стороні, одинак. Я завжди лише сама по собі. Я з собою за себе і все, крапка. Я сама для себе за долю.

І нехай слабо скользнет за посмішкою розуміння випадкової провини, Ми з тобою лише чиясь помилка, Усвідомлення спільної долі.

Тетяна Лунегова



ЩЕ ПОЧИТАТИ